Якби ти знала мила мóя
Як я сумую за тобою,
Ніщо мене не веселúть,
Ні пісня, ні небес блакúть.,
І ні вино хмельнúх ночей,
І ні ранкóвий сміх дітей.
Я просто тýжу в самоті
Як квіти зм’яті по житті,
Так скýчив я за тим теплóм
Яким ти гріла мою кров,
За поглядом сумúрно-дúвним,
За рухом вій твоїх чарíвним.
Нас примха долі розлучила,
А Бог забув дать людям крила.
Я б полетів би наче птах
Лишé щоб на твоїх устах
”Люблю” магічне прочитати
І знов збентéжено кохати.
П.Гай-Нижник
7 березня 1996 р.
