НЕБО ТВОЇХ ОЧЕЙ
Там, де небо до землі впадáє
Й від дошів схвильована вона
У його обійми лине...- розквітає
Вкотре незбагнéнна дивина.
Знов вмиваються росою юні зорі,
Заколихані у сонячних руках,
І розчісують хмаринки білочолі
Перше світло в дзéркалах-ставкáх.
Там із тéмряви народжується ранком
Оповитеє туманом немовля -
Новий день, що з зо́ряним світанком
Прокидається у співі солов'я.
В діамантах квітів засвітився
Небосхил. Він, зрóщений з ночéй,
Пестощами прóменів розлився
Щоб побачити красу твої́х очей.
Щоби з їхнього суцвіття увібрати
Барв в веселку й кольори у сни
І зірницям в небеса додати
Той серпанок з блиску та краси.
Павло Гай-Нижник
6 серпня 2011 р.