ЗГАСАННЯ ЗОРІ
Байдужа небові зоря
Поволі в самоті згасає
Й незмітно тýскне догоря
І блиск минулого втрачає.
Позбавлена його тепла
Вона у темряві змерзає
Й поміж сузі́р'яного тла
Всіми покинута зникає
Щоб тихо вмерти. Без вогня
В ній сяйво більше не заграє,
І знов не спалахне борня
За іскру світла. Не згадає
Про нею й небо. А зоря
В останнім зойку все лунає,
Що лиш йому вона сія,
Й зчезаючи у нім, кохає.
Павло Гай-Нижник
23 вересня 2011 р.