Чехов - "український поет" (В.Янукович). Це ж треба бути таким туп.............

Як передає кореспондент УНІАН, В.ЯНУКОВИЧ вчора заявив в ефірі держтелерадікомпанії "Крим", що пам'ятає про ювілей А.ЧЕХОВА, назвавши його спочатку "українським, російським письменником", а потім - поетом.

"Я знаю і пам'ятаю про те, що в ці дні святкується 150-річчя творчості Чехова - українського, російського письменника, ну, а взагалі-то правильніше буде сказати: діяча світової культури. Ялтинці мають знати, запишіть: у 2010 році в обов'язковому порядку буде указ Президента про реставрацію і відновлення будинку-музею Чехова. Я його підпишу, цей указ, і ми з вами матимемо будинок-музей, за який нам не соромно буде, щоб і жителі України, й інших країн, приїздивши до Ялти, приїздивши до Криму, могли побачити визначні пам'ятки і біографії, і історії цього прекрасного поета, великого поета Антона Павловича Чехова", - сказав В.ЯНУКОВИЧ.

*** 29 січня відзначається 150-річчя з дня народження Чехова.

постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-359758.html

Герман

Джерело: Архів передач Радіо Свобода.

П.Ющенко

"Я желаю ВАМ исполнения не тех желаний, которые ВЫ себе желаете!
А то человек может себе такого нажелать, что не дай Бог... 
Я желаю ВАМ исполнения тех желаний, которые надо... 
Желаний, которые НАМ надо!"

Пожелание от Петра Ющенко (брата В.Ющенко), в Святой вечер, после призыва выбрать на выборах "своего Моисея" (по харьковскому каналу "Фора" демонстрировалось многословное интервью Петра Ющенко)

Януковичу "на заметку": Чехов говорил, что не писал стихотворения

28.02.2010 01:19

Недавний конфуз в эфире одного из телеканалов, когда Виктор Янукович назвал Чехова "прекрасным украинским поэтом, великим поэтом, международным" уже немного утих. Но после принятия присяги Виктора Януковича на должность президента нам стоит вернуться к этому и взглянуть немного в другой перспективе на это событие. Как минимум отношение сегодняшнего гаранта к проукраинскому вектору развития вынуждает нас задуматься над перспективой последующего становления украинского языка и всей культуры.    Возвращаясь к "великому украинскому поэту"...  29 апреля 1882 года русский писатель Антон Чехов писал в своем письме Лидии Авиловой: "Уважаемая Лидия Алексеевна, отродясь я не писал стихов. Впрочем, раз только написал в альбом одной девочке басню, но это было очень, очень давно. Басня жива еще до сих пор, многие знают ее наизусть, но девочке уже 20 лет, и сам я, покорный общему закону, изображаю уже из себя старую литературную собаку, смотрящую на стихоплетство свысока и с зевотой. Вероятно, под моей вывеской пишет однофамилец или самозванец. Чеховых много".   И здесь же давал ей советы в мастерстве написания произведений: "Да! Как-то писал я Вам, что надо быть равнодушным, когда пишешь жалостные рассказы. И Вы меня не поняли. Над рассказами можно и плакать, и стенать, можно страдать заодно со своими героями, но, полагаю, нужно это делать так, чтобы читатель не заметил. Чем объективнее, тем сильнее выходит чувство. Вот что я хотел сказать". В то же время писательница Анна Ахматова считала, что те, кто любят поэзию вообще не могут любить творчество Антона Чехова: "Чехов и стихи несовместимы, Чехов противопоказан поэзии (как, однако, и она ему). Я не верю людям, которые говорят, что любят и Чехова, и поэзию. В любой его вещи есть "колониальные товары", духота лавки, с поэзией несовместимая. Герои у него скучные, пошлые, провинциальные <...>. Скажут, такова была жизнь, но у Толстого почему-то та же жизнь - другая, и даже третья ", - в лоб заявляла Анна Ахматова. Тем не менее история сохранила образцы поэтических опытов великого русского писателя".   Мы уже

http://svodka.net/politika/32669

Одеський губернатор Матвійчук, як і його патрон Янукович, не вміє грамотно писати російською мовою

Одеський губернатор замахнувся на лаври Януковича (ФОТО)

Матвійчук є членом Спілки журналістів України 06.05.2010 11:07

Новий одеський губернатор Едуард Матвійчук не вміє грамотно писати російською. Про це свідчить його запис у книзі почесних гостей школи N 57, де губернатор відвідав "Урок мужності", пише в своєму блозі головний редактор інформаційного агентства "Контекст-Причерноморье" Олександр Осташко.

Осташко опублікував декілька фотографій з офіційного сайту обласної держадміністрації, серед яких було й фото губернаторського запису.

Після того, як журналіст виставив її на блозі, фотографія з сайту була видалена.

"Мені цікаво тільки декілька речей: чи вирвуть аркуш в книзі почесних відвідувачів СШ N57 і чи вилетить з роботи прес-служба, що розмістила цей фоторепортаж на офіційному сайті Одеської облдержадміністрації?..

Окремий випадок, коли я погоджуся, що терміново треба збільшувати вивчення російської мови. Особисто для Едуарда Леонідовича...",- пише Осташко.

"Не вистачає ще: "після від'їзду почесних гостей, директор школи - вчителька російської мови, узяла книгу і задумавшись, автоматично виправила червоною ручкою помилки і поставила знизу жирну двійку"

Нагадаємо, що Едуард Матвійчук є членом Спілки журналістів України.

У квітні Матвійчук видав розпорядження про відмову від співзасновництва єдиної української обласної газети "Чорноморські новини".

Про це повідомив редактор найстарішого на півдні України періодичного видання Іван Мельник.

"Новий голова ОДА вирішив, що "Чорноморські новини" - не те видання, співзасновником якого буде облдержадміністрація. Знаковою є і дата виходу з співзасновництва - 15 липня - напередодні 93-ї річниці заснування "Чорноморки", - йде мова у зверненні колективу редакції газети до читачів.

Причому перед виданням свого розпорядження Матвійчук не дав ніяких "пояснень щодо мотивів такого рішення. Ніяких претензій до діяльності колективу. Ніяких намірів зустрітися", повідомлялося у зверненні.

Gazeta UA. - 2010. - 6 травня.
http://gazeta.ua/index.php?id=338188

Янукович снова оконфузился

Президент Виктор Янукович снова оконфузился - на заседании комитета по экономическим реформам, предоставляя слово директору Всемирного Банка по Украине, Беларуси и Молдове, назвал Мартина Райзера сначала Лайзером, а потом Майзером.

Досталось Райзеру и от премьер-министра Николая Азарова. После того, как Янукович ушел из зала, он назвал его Райзиным, сообщает Обком.

При этом все это транслировал в прямом эфире Первый национальный телеканал.

Напомним, последний раз Янукович допустил досадную оплошность 27 мая. Выступая во Львове на заседании Совета регионов, он перепутал Буковель с Буковиной.

http://www.from-ua.com/news/be1b7bbba89fe.html

Янукович думає, що Ізраїль - це Європа?

Янукович думає, що Ізраїль - це Європа? (аудіо)

Президент України Віктор ЯНУКОВИЧ високо оцінює рішення Ізраїлю про скасування візового режиму для громадян України і відзначає, що наша держава, вочевидь, зробить зустрічний крок.

Як повідомляє прес-служба Президента, про це В.ЯНУКОВИЧ заявив в інтерв'ю журналістам під час відвідування Національного заповідника «Хортиця» у Запоріжжі.

«Ми прагнули вирішити це питання, і це - перша ластівка з Європи. Безумовно, ми найближчим часом, скоріше за все - на наступному засіданні Кабінету міністрів, також приймемо таке рішення, яке буде ратифіковане у парламенті», - сказав глава держави.

Аудіо з "Української правди" слухати тут

Президент Янукович навіть не знає як виглядає прапор України!!!

Януковича вновь преследуют конфузы   18:08 | 15.07.2010

Новости по теме  

• У Януковича и с Клинтон случился конфуз
• Политики показывают, как не надо говорить

• Янукович пострадал от безграмотности организаторов
• Янукович опять оконфузился

• С Януковичем снова произошел конфуз
• Янукович пополнил список географических конфузов

Во время неформального саммита президентов стран СНГ в Крыму, который состоялся 10 июля, произошел конфуз: Президент Украины Виктор Янукович встречал гостей на фоне перевернутого флага.

На саммит приехали президент России Дмитрий Медведев, Беларуси - Александр Лукашенко, Азербайджана - Ильхам Алиев, Армении - Серж Саргсян, Казахстана - Нурсултан Назарбаев.

Всех своих гостей Янукович встречал на крыльце Ливадийского дворца. Согласно протоколу, он пожал руку каждому президенту и сфотографировался с ним на фоне национальных флагов стран-участниц СНГ. Именно с последним пунктом и возникла проблема.

Как оказалось, флаг Украины был вывешен неправильно: вверх желтой, а не синей полосой.

Напомним, аналогичный ляп случился три года назад, когда на обложке презентованной книги под авторством Януковича И год при власти. Виктор Янукович: От кризиса - к экономическому росту был изображен перевернутый флаг.

Орден Почетного легиона Януковичу выхлопотали российские друзья

Орден Почетного легиона Януковичу выхлопотали российские друзья

Президенту Виктору Януковичу дали орден Почетного легиона по ходатайству одного из пророссийских депутатов Национальной Ассамблеи Франции.

Об этом сообщает журналист Алла Лазарева в своем блоге на сайте BBC.

Как известно, 10 октября президент Франции Николя Саркози вручил президенту Януковичу Орден Почетного легиона.

Журналист отмечает, что пресс-служба французского главы государства уточнила, что «в дипломатических отношениях такие награды часто случаются», а также - что «речь идет больше об уважении к стране, чем о конкретных заслугах отдельного человека».

«А комиссия сообщила, что «приказы с точной формулировкой наград для иностранцев не являются публичными», - рассказала Лазарева.

Журналист со ссылкой на собственные источники во французской Национальной Ассамблее уточнила, что Януковича «предложил на орденоносца один из французских депутатов, который относится к русскому лобби».

«Москве сейчас выгодно, чтобы ее друзья, по возможности, делали приятное другим полезным друзьям», - цитирует Лазарева государственного служащего с двадцатилетним стажем.

Как известно, также орден в свое время получали российский премьер Владимир Путин, малайский посредник в торговле нелегальным оружием Абдул Разак Багинда, корейский бизнесмен-авантюрист Ким Ву-Чунг и панамский диктатор Мануэль Антонио Норьега.

«Номером два» у донецькій міській владі знову став двієчник

«Номером два» у донецькій міській владі знову став двієчник

Ой яка чудова наша спільна мова,

Бо ж у нас Донцов був, а у них – Донцова.

Левченко з Донецька, Фаріон зі Львова

Пнуться нам довести, що не та це мова.

Щось одне торочить, друге щось там мимрить,

Та Микола Янович їх усіх примирить.

Олександр Ірванець, До мовного вопросу

Учора новий склад Донецької міськради переобрав (втретє) на посаду секретаря цього органу молодого, але вже одіозного політика Миколу Левченка. Потрібно віддати належне Миколі Олександровичу, народженому 1979 року в Донецьку в родині міліціонера, - цю одіозність він старанно і свідомо формував сам.

«Уславився» на всю країну Микола Левченко, зробивши у лютому 2007 року провокативну заяву про те, що російська мова рано чи пізно обов’язково стане державною і єдиною мовою спілкування в Україні. Мовляв, українська – мова фольклору. «І з наданням статусу державної російській необхідність говорити українською просто відпаде. Це не мова науки. Вона не помре, на ній писатимуть пісні, розповідатимуть анекдоти, вона стане фольклорною. А російська мова - мова науки, мова цивілізації. У думці всі перекладають на російську».

Був за це різко розкритикований однопартійцями, зокрема, Я.Сухим і Т.Чорноволом, а Ганна Герман, тодішня прес-секретарка прем’єр-міністра В.Януковича, відзначивши «неосвіченість» цього «чиновника місцевого рівня», фактично назвала Левченка «провокатором»: «Захищати російську мову треба, але той, хто при цьому принижує українську, є провокатором і наносить величезної шкоди власній державі і народові».

Крім того, двоє національно свідомих молодиків облили тоді після прес-конференції в агентстві УНІАН молодого українофоба кефіром (спробувавши на смак, Левченко визнав – свіжий!)

Може, надзвичайна любов Левченка до російської викликана неймовірним знанням мови Толстого та Гоголя, яких він, за власними словами, регулярно перечитує. На жаль, у подібних знаннях кандидата історичних наук Левченка важко запідозрити. Спілкування з ним демонструє обмежений лексичний запас і проблеми з граматикою та орфоепією. А щодо писемної вправності – дозволю собі процитувати замітку колеги-журналістки «Газети по-київськи» під назвою «Писча» секретаря Левченка»:

«З Миколою Левченком ми працювали в одному з інтернет-проектів Партії регіонів. Мало не щодня він хвалився, що працював у виборчому штабі у самого Жириновського та постійно сміявся з убозтва українського політичного життя: воно, мовляв, у порівнянні з московськими виборами – просто дитяча пісочниця.

Одного разу Левченко передав мені через свого помічника складне питання: як пишеться слово «пища» – через «сч» чи як? Побачивши крізь щілину в дверях вираз мого обличчя, вийшов і сам 25-річний донецький геній, якому я вивела на папірці каліграфічне «щ». І він мені все пояснив: мовляв, мається на увазі не їжа, а ... «метафора». А щоб я зрозуміла остаточно і безповоротно, піарник з Донецька, як він представився в редакції, показав «це саме місце» у своїй кандидатській роботі – «бензин - пища для машин». Добре, хоч щодо інших трьох слів Левченкові уточнень не знадобилося.

Як бачимо, любов до «великого і могутнього» у Левченко - і велика, і могутня. З такими філологічними даними в Донецьку узаконять не всю російську, а генетично модифіковану «донецьку російську», де знайдеться місце і «писче», і іншим «метафорам».

Але годі й дивуватись такому рівню грамотності молодого адміністратора-науковця. Адже в одному з інтерв’ю він чесно зізнався, що у школі був двієчником: «Якщо я отримував трійку, то це було свято в сім`ї, від мене нічого іншого ніхто і не чекав. У мене був невеликий вибір: або два або три».

Втім, у цьому сумному і ганебному для інших, звичайних дітей статусі Микола Левченко вбачає і позитивні аспекти, які допомогли сформуватися і загартуватися його непересічній натурі: «Мене всі не любили: вчителі і директор. Батьки вдома постійно лаяли. Кожна контрольна уявлялася мені випробуванням, перевіркою на міцність. Адже відмінникові дається все просто: йому не важливо, де сидіти і який варіант писати. А двієчнику? Ось тут-то і доводиться проявити розум, хитрість, винахідливість і кмітливість».

З подальших роз’яснень Левченка стає зрозумілим, що кмітливість полягала у вмінні розраховано «передрати» контрольну.

«Така ж ситуація відбувається і в житті. Для мене кожна людина становить небезпеку. Я постійно що-небудь долав і продовжую долати. Ось таке життя двієчника, саме воно готує людину до реального життя. Адже коли ти потрапляєш в реальний світ, тут починаються нові складнощі: ніхто тобі нічого доброго не бажає, всього доводиться добиватися самому».

Аж на сльозу пробиває! Жан-Жак Руссо зі своєю «Сповіддю» нервово палить осторонь.

Не дивно, що тяжкі комплекси дитинства викликали потребу бути помітним, виділятися у навколишньому середовищі не лише поганими оцінками. І мовна тема тут – лише інструмент. Показовою в цьому плані була розповідь лідера однієї з донецьких молодіжних громадських організацій про те, як Левченко найняв його з хлопцями за 600 доларів намалювати свастики на будинках у Донецьку. Потім секретар міськради під телекамерами доблесно зафарбовував кляті «фашистські знаки» і виголошував грізні спічі про те, що «фашизм у Донецьку не пройде!»

Може, все так і залишилося б у секреті, але ж, якщо вірити «художнику», Левченко не розплатився, «затис» 600 баксів…

Може, це у нього гумор такий? Про гумор Левченка дає уявлення його власна розповідь про поїздку автівкою по Харківській області: «Кілька років тому я їхав в Бєлгород і пізно вночі порушив ПДР на Харківській трасі. Інспектор ДАІ попросив представитися, а я сказав, що працюю секретарем харківської міськради і звуть мене Геннадій Адольфович Кернес. На що інспектор підозріло скривився. Тут мою машину почали «шерстити»: перевірили і салон, і багажник. Довелося пояснювати, що це жарт. Я зрозумів, що мого колегу знають в обличчя». Справді кмітливий!

Російський журналіст Родіон Тунинський розповідає у своєму блозі, як він, читаючи передвиборчу брошурку Миколи Левченка, їдучи поїздом у Донецьк, дійшов до групового фото разом з працівниками посольства Росії в Україні і підписом «У російському посольстві в Києві мені завжди надають теплий прийом» - і буквально охрінів з подиву. «Працюючи на російському телебаченні і будучи громадянином Росії, я звичайно ж часто буваю в своєму посольстві. І дуже добре пам`ятаю той єдиний раз, коли донецький секретар переступав поріг Російського посольства. Був він там всього один раз, ще коли була каденція Віктора Черномирдіна (років сім тому), про що є і запис в журналі служби безпеки посольства. Сфотографувався, випив чарочку, закусив, і поїхав додому балотуватися», - пише Тунинський.

І ще одна цитата з блогу російського колеги: «Приїхавши до міста, намагався додзвонитися до Левченка, домовитися про зустріч, проінтерв`ювати. На жаль, секретар, весь у виборчій гонці, в милі. Йому ніколи. Розумію. Тут Рузвельтом пахне, куди вже до простих московських писак. А ось патрон Левченко, віце-прем`єр Борис Колесніков, виявився більш вільним, і відразу погодився відповісти на запитання російського журналіста. Поскаржився Борис Вікторович, що аж надто розійшовся останнім часом Микола, весь час доводиться червоніти за нього. То образить когось, то накричить в міськраді на депутатів, а то і по столу стукне, як справжній ВЕЛИКИЙ чиновник. Посміхається віце-прем`єр, та тільки видно, по шапці свого протеже навряд чи погладить. Журналістське правило зобов`язує дати слово самому пану Колеснікову, розмова з яким, до речі, була офіційною (відео звичайно є). «Своїми діями і висловами він компрометує партію, і ми вже винесли йому громадський осуд. Він надає нам «ведмежу послугу», розумієте ... І не треба, як кажуть, деклараціями підміняти зміст і Миколи, це насамперед стосується. Він дискредитує партію (виділення – авт.)».

Без коментарів.

Цікаво, що на останньому ефірі «Відкритого доступу» на ТРК «Україна» в Донецьку Левченко чи не вперше за довгий час мовчав про мову, зате видав спіч про нікчемну опозицію, де немає професіоналів, здатних керувати містами. Але, як пише «День» (Ігор Лосєв), «велична промова міського секретаря була вкрай нешанобливим чином перервана молодим жителем Донецька, який запитав, а чому ж, мовляв, ви стільки років у нас при владі, а річки з розірваних водопроводів як текли Донецьком, так і течуть?»

Може, досить Миколі Левченку виступати дешевим шоуменом, зайнятися нарешті проблемами рідного міста? Але ж якщо двієчник втрутиться у серйозні речі, наслідки можуть бути вже не комічними, а катастрофічними.

Микола Писарчук «Номером два» у донецькій міській владі знову став двієчник

Ой яка чудова наша спільна мова,

Бо ж у нас Донцов був, а у них – Донцова.

Левченко з Донецька, Фаріон зі Львова

Пнуться нам довести, що не та це мова.

Щось одне торочить, друге щось там мимрить,

Та Микола Янович їх усіх примирить.

Олександр Ірванець, До мовного вопросу

Учора новий склад Донецької міськради переобрав (втретє) на посаду секретаря цього органу молодого, але вже одіозного політика Миколу Левченка. Потрібно віддати належне Миколі Олександровичу, народженому 1979 року в Донецьку в родині міліціонера, - цю одіозність він старанно і свідомо формував сам.

«Уславився» на всю країну Микола Левченко, зробивши у лютому 2007 року провокативну заяву про те, що російська мова рано чи пізно обов’язково стане державною і єдиною мовою спілкування в Україні. Мовляв, українська – мова фольклору. «І з наданням статусу державної російській необхідність говорити українською просто відпаде. Це не мова науки. Вона не помре, на ній писатимуть пісні, розповідатимуть анекдоти, вона стане фольклорною. А російська мова - мова науки, мова цивілізації. У думці всі перекладають на російську».

Був за це різко розкритикований однопартійцями, зокрема, Я.Сухим і Т.Чорноволом, а Ганна Герман, тодішня прес-секретарка прем’єр-міністра В.Януковича, відзначивши «неосвіченість» цього «чиновника місцевого рівня», фактично назвала Левченка «провокатором»: «Захищати російську мову треба, але той, хто при цьому принижує українську, є провокатором і наносить величезної шкоди власній державі і народові».

Крім того, двоє національно свідомих молодиків облили тоді після прес-конференції в агентстві УНІАН молодого українофоба кефіром (спробувавши на смак, Левченко визнав – свіжий!)

Може, надзвичайна любов Левченка до російської викликана неймовірним знанням мови Толстого та Гоголя, яких він, за власними словами, регулярно перечитує. На жаль, у подібних знаннях кандидата історичних наук Левченка важко запідозрити. Спілкування з ним демонструє обмежений лексичний запас і проблеми з граматикою та орфоепією. А щодо писемної вправності – дозволю собі процитувати замітку колеги-журналістки «Газети по-київськи» під назвою «Писча» секретаря Левченка»:

«З Миколою Левченком ми працювали в одному з інтернет-проектів Партії регіонів. Мало не щодня він хвалився, що працював у виборчому штабі у самого Жириновського та постійно сміявся з убозтва українського політичного життя: воно, мовляв, у порівнянні з московськими виборами – просто дитяча пісочниця.

Одного разу Левченко передав мені через свого помічника складне питання: як пишеться слово «пища» – через «сч» чи як? Побачивши крізь щілину в дверях вираз мого обличчя, вийшов і сам 25-річний донецький геній, якому я вивела на папірці каліграфічне «щ». І він мені все пояснив: мовляв, мається на увазі не їжа, а ... «метафора». А щоб я зрозуміла остаточно і безповоротно, піарник з Донецька, як він представився в редакції, показав «це саме місце» у своїй кандидатській роботі – «бензин - пища для машин». Добре, хоч щодо інших трьох слів Левченкові уточнень не знадобилося.

Як бачимо, любов до «великого і могутнього» у Левченко - і велика, і могутня. З такими філологічними даними в Донецьку узаконять не всю російську, а генетично модифіковану «донецьку російську», де знайдеться місце і «писче», і іншим «метафорам».

Але годі й дивуватись такому рівню грамотності молодого адміністратора-науковця. Адже в одному з інтерв’ю він чесно зізнався, що у школі був двієчником: «Якщо я отримував трійку, то це було свято в сім`ї, від мене нічого іншого ніхто і не чекав. У мене був невеликий вибір: або два або три».

Втім, у цьому сумному і ганебному для інших, звичайних дітей статусі Микола Левченко вбачає і позитивні аспекти, які допомогли сформуватися і загартуватися його непересічній натурі: «Мене всі не любили: вчителі і директор. Батьки вдома постійно лаяли. Кожна контрольна уявлялася мені випробуванням, перевіркою на міцність. Адже відмінникові дається все просто: йому не важливо, де сидіти і який варіант писати. А двієчнику? Ось тут-то і доводиться проявити розум, хитрість, винахідливість і кмітливість».

З подальших роз’яснень Левченка стає зрозумілим, що кмітливість полягала у вмінні розраховано «передрати» контрольну.

«Така ж ситуація відбувається і в житті. Для мене кожна людина становить небезпеку. Я постійно що-небудь долав і продовжую долати. Ось таке життя двієчника, саме воно готує людину до реального життя. Адже коли ти потрапляєш в реальний світ, тут починаються нові складнощі: ніхто тобі нічого доброго не бажає, всього доводиться добиватися самому».

Аж на сльозу пробиває! Жан-Жак Руссо зі своєю «Сповіддю» нервово палить осторонь.

Не дивно, що тяжкі комплекси дитинства викликали потребу бути помітним, виділятися у навколишньому середовищі не лише поганими оцінками. І мовна тема тут – лише інструмент. Показовою в цьому плані була розповідь лідера однієї з донецьких молодіжних громадських організацій про те, як Левченко найняв його з хлопцями за 600 доларів намалювати свастики на будинках у Донецьку. Потім секретар міськради під телекамерами доблесно зафарбовував кляті «фашистські знаки» і виголошував грізні спічі про те, що «фашизм у Донецьку не пройде!»

Може, все так і залишилося б у секреті, але ж, якщо вірити «художнику», Левченко не розплатився, «затис» 600 баксів…

Може, це у нього гумор такий? Про гумор Левченка дає уявлення його власна розповідь про поїздку автівкою по Харківській області: «Кілька років тому я їхав в Бєлгород і пізно вночі порушив ПДР на Харківській трасі. Інспектор ДАІ попросив представитися, а я сказав, що працюю секретарем харківської міськради і звуть мене Геннадій Адольфович Кернес. На що інспектор підозріло скривився. Тут мою машину почали «шерстити»: перевірили і салон, і багажник. Довелося пояснювати, що це жарт. Я зрозумів, що мого колегу знають в обличчя». Справді кмітливий!

Російський журналіст Родіон Тунинський розповідає у своєму блозі, як він, читаючи передвиборчу брошурку Миколи Левченка, їдучи поїздом у Донецьк, дійшов до групового фото разом з працівниками посольства Росії в Україні і підписом «У російському посольстві в Києві мені завжди надають теплий прийом» - і буквально охрінів з подиву. «Працюючи на російському телебаченні і будучи громадянином Росії, я звичайно ж часто буваю в своєму посольстві. І дуже добре пам`ятаю той єдиний раз, коли донецький секретар переступав поріг Російського посольства. Був він там всього один раз, ще коли була каденція Віктора Черномирдіна (років сім тому), про що є і запис в журналі служби безпеки посольства. Сфотографувався, випив чарочку, закусив, і поїхав додому балотуватися», - пише Тунинський.

І ще одна цитата з блогу російського колеги: «Приїхавши до міста, намагався додзвонитися до Левченка, домовитися про зустріч, проінтерв`ювати. На жаль, секретар, весь у виборчій гонці, в милі. Йому ніколи. Розумію. Тут Рузвельтом пахне, куди вже до простих московських писак. А ось патрон Левченко, віце-прем`єр Борис Колесніков, виявився більш вільним, і відразу погодився відповісти на запитання російського журналіста. Поскаржився Борис Вікторович, що аж надто розійшовся останнім часом Микола, весь час доводиться червоніти за нього. То образить когось, то накричить в міськраді на депутатів, а то і по столу стукне, як справжній ВЕЛИКИЙ чиновник. Посміхається віце-прем`єр, та тільки видно, по шапці свого протеже навряд чи погладить. Журналістське правило зобов`язує дати слово самому пану Колеснікову, розмова з яким, до речі, була офіційною (відео звичайно є). «Своїми діями і висловами він компрометує партію, і ми вже винесли йому громадський осуд. Він надає нам «ведмежу послугу», розумієте ... І не треба, як кажуть, деклараціями підміняти зміст і Миколи, це насамперед стосується. Він дискредитує партію (виділення – авт.)».

Без коментарів.

Цікаво, що на останньому ефірі «Відкритого доступу» на ТРК «Україна» в Донецьку Левченко чи не вперше за довгий час мовчав про мову, зате видав спіч про нікчемну опозицію, де немає професіоналів, здатних керувати містами. Але, як пише «День» (Ігор Лосєв), «велична промова міського секретаря була вкрай нешанобливим чином перервана молодим жителем Донецька, який запитав, а чому ж, мовляв, ви стільки років у нас при владі, а річки з розірваних водопроводів як текли Донецьком, так і течуть?»

Може, досить Миколі Левченку виступати дешевим шоуменом, зайнятися нарешті проблемами рідного міста? Але ж якщо двієчник втрутиться у серйозні речі, наслідки можуть бути вже не комічними, а катастрофічними.

Микола Писарчук «Номером два» у донецькій міській владі знову став двієчник

Ой яка чудова наша спільна мова,

Бо ж у нас Донцов був, а у них – Донцова.

Левченко з Донецька, Фаріон зі Львова

Пнуться нам довести, що не та це мова.

Щось одне торочить, друге щось там мимрить,

Та Микола Янович їх усіх примирить.

Олександр Ірванець, До мовного вопросу

Учора новий склад Донецької міськради переобрав (втретє) на посаду секретаря цього органу молодого, але вже одіозного політика Миколу Левченка. Потрібно віддати належне Миколі Олександровичу, народженому 1979 року в Донецьку в родині міліціонера, - цю одіозність він старанно і свідомо формував сам.

«Уславився» на всю країну Микола Левченко, зробивши у лютому 2007 року провокативну заяву про те, що російська мова рано чи пізно обов’язково стане державною і єдиною мовою спілкування в Україні. Мовляв, українська – мова фольклору. «І з наданням статусу державної російській необхідність говорити українською просто відпаде. Це не мова науки. Вона не помре, на ній писатимуть пісні, розповідатимуть анекдоти, вона стане фольклорною. А російська мова - мова науки, мова цивілізації. У думці всі перекладають на російську».

Був за це різко розкритикований однопартійцями, зокрема, Я.Сухим і Т.Чорноволом, а Ганна Герман, тодішня прес-секретарка прем’єр-міністра В.Януковича, відзначивши «неосвіченість» цього «чиновника місцевого рівня», фактично назвала Левченка «провокатором»: «Захищати російську мову треба, але той, хто при цьому принижує українську, є провокатором і наносить величезної шкоди власній державі і народові».

Крім того, двоє національно свідомих молодиків облили тоді після прес-конференції в агентстві УНІАН молодого українофоба кефіром (спробувавши на смак, Левченко визнав – свіжий!)

Може, надзвичайна любов Левченка до російської викликана неймовірним знанням мови Толстого та Гоголя, яких він, за власними словами, регулярно перечитує. На жаль, у подібних знаннях кандидата історичних наук Левченка важко запідозрити. Спілкування з ним демонструє обмежений лексичний запас і проблеми з граматикою та орфоепією. А щодо писемної вправності – дозволю собі процитувати замітку колеги-журналістки «Газети по-київськи» під назвою «Писча» секретаря Левченка»:

«З Миколою Левченком ми працювали в одному з інтернет-проектів Партії регіонів. Мало не щодня він хвалився, що працював у виборчому штабі у самого Жириновського та постійно сміявся з убозтва українського політичного життя: воно, мовляв, у порівнянні з московськими виборами – просто дитяча пісочниця.

Одного разу Левченко передав мені через свого помічника складне питання: як пишеться слово «пища» – через «сч» чи як? Побачивши крізь щілину в дверях вираз мого обличчя, вийшов і сам 25-річний донецький геній, якому я вивела на папірці каліграфічне «щ». І він мені все пояснив: мовляв, мається на увазі не їжа, а ... «метафора». А щоб я зрозуміла остаточно і безповоротно, піарник з Донецька, як він представився в редакції, показав «це саме місце» у своїй кандидатській роботі – «бензин - пища для машин». Добре, хоч щодо інших трьох слів Левченкові уточнень не знадобилося.

Як бачимо, любов до «великого і могутнього» у Левченко - і велика, і могутня. З такими філологічними даними в Донецьку узаконять не всю російську, а генетично модифіковану «донецьку російську», де знайдеться місце і «писче», і іншим «метафорам».

Але годі й дивуватись такому рівню грамотності молодого адміністратора-науковця. Адже в одному з інтерв’ю він чесно зізнався, що у школі був двієчником: «Якщо я отримував трійку, то це було свято в сім`ї, від мене нічого іншого ніхто і не чекав. У мене був невеликий вибір: або два або три».

Втім, у цьому сумному і ганебному для інших, звичайних дітей статусі Микола Левченко вбачає і позитивні аспекти, які допомогли сформуватися і загартуватися його непересічній натурі: «Мене всі не любили: вчителі і директор. Батьки вдома постійно лаяли. Кожна контрольна уявлялася мені випробуванням, перевіркою на міцність. Адже відмінникові дається все просто: йому не важливо, де сидіти і який варіант писати. А двієчнику? Ось тут-то і доводиться проявити розум, хитрість, винахідливість і кмітливість».

З подальших роз’яснень Левченка стає зрозумілим, що кмітливість полягала у вмінні розраховано «передрати» контрольну.

«Така ж ситуація відбувається і в житті. Для мене кожна людина становить небезпеку. Я постійно що-небудь долав і продовжую долати. Ось таке життя двієчника, саме воно готує людину до реального життя. Адже коли ти потрапляєш в реальний світ, тут починаються нові складнощі: ніхто тобі нічого доброго не бажає, всього доводиться добиватися самому».

Аж на сльозу пробиває! Жан-Жак Руссо зі своєю «Сповіддю» нервово палить осторонь.

Не дивно, що тяжкі комплекси дитинства викликали потребу бути помітним, виділятися у навколишньому середовищі не лише поганими оцінками. І мовна тема тут – лише інструмент. Показовою в цьому плані була розповідь лідера однієї з донецьких молодіжних громадських організацій про те, як Левченко найняв його з хлопцями за 600 доларів намалювати свастики на будинках у Донецьку. Потім секретар міськради під телекамерами доблесно зафарбовував кляті «фашистські знаки» і виголошував грізні спічі про те, що «фашизм у Донецьку не пройде!»

Може, все так і залишилося б у секреті, але ж, якщо вірити «художнику», Левченко не розплатився, «затис» 600 баксів…

Може, це у нього гумор такий? Про гумор Левченка дає уявлення його власна розповідь про поїздку автівкою по Харківській області: «Кілька років тому я їхав в Бєлгород і пізно вночі порушив ПДР на Харківській трасі. Інспектор ДАІ попросив представитися, а я сказав, що працюю секретарем харківської міськради і звуть мене Геннадій Адольфович Кернес. На що інспектор підозріло скривився. Тут мою машину почали «шерстити»: перевірили і салон, і багажник. Довелося пояснювати, що це жарт. Я зрозумів, що мого колегу знають в обличчя». Справді кмітливий!

Російський журналіст Родіон Тунинський розповідає у своєму блозі, як він, читаючи передвиборчу брошурку Миколи Левченка, їдучи поїздом у Донецьк, дійшов до групового фото разом з працівниками посольства Росії в Україні і підписом «У російському посольстві в Києві мені завжди надають теплий прийом» - і буквально охрінів з подиву. «Працюючи на російському телебаченні і будучи громадянином Росії, я звичайно ж часто буваю в своєму посольстві. І дуже добре пам`ятаю той єдиний раз, коли донецький секретар переступав поріг Російського посольства. Був він там всього один раз, ще коли була каденція Віктора Черномирдіна (років сім тому), про що є і запис в журналі служби безпеки посольства. Сфотографувався, випив чарочку, закусив, і поїхав додому балотуватися», - пише Тунинський.

І ще одна цитата з блогу російського колеги: «Приїхавши до міста, намагався додзвонитися до Левченка, домовитися про зустріч, проінтерв`ювати. На жаль, секретар, весь у виборчій гонці, в милі. Йому ніколи. Розумію. Тут Рузвельтом пахне, куди вже до простих московських писак. А ось патрон Левченко, віце-прем`єр Борис Колесніков, виявився більш вільним, і відразу погодився відповісти на запитання російського журналіста. Поскаржився Борис Вікторович, що аж надто розійшовся останнім часом Микола, весь час доводиться червоніти за нього. То образить когось, то накричить в міськраді на депутатів, а то і по столу стукне, як справжній ВЕЛИКИЙ чиновник. Посміхається віце-прем`єр, та тільки видно, по шапці свого протеже навряд чи погладить. Журналістське правило зобов`язує дати слово самому пану Колеснікову, розмова з яким, до речі, була офіційною (відео звичайно є). «Своїми діями і висловами він компрометує партію, і ми вже винесли йому громадський осуд. Він надає нам «ведмежу послугу», розумієте ... І не треба, як кажуть, деклараціями підміняти зміст і Миколи, це насамперед стосується. Він дискредитує партію (виділення – авт.)».

Без коментарів.

Цікаво, що на останньому ефірі «Відкритого доступу» на ТРК «Україна» в Донецьку Левченко чи не вперше за довгий час мовчав про мову, зате видав спіч про нікчемну опозицію, де немає професіоналів, здатних керувати містами. Але, як пише «День» (Ігор Лосєв), «велична промова міського секретаря була вкрай нешанобливим чином перервана молодим жителем Донецька, який запитав, а чому ж, мовляв, ви стільки років у нас при владі, а річки з розірваних водопроводів як текли Донецьком, так і течуть?»

Може, досить Миколі Левченку виступати дешевим шоуменом, зайнятися нарешті проблемами рідного міста? Але ж якщо двієчник втрутиться у серйозні речі, наслідки можуть бути вже не комічними, а катастрофічними.

Микола Писарчук «Номером два» у донецькій міській владі знову став двієчник інформаційне агентство УНІАН п`ятниця, 12 листопада 2010

Ідіотизми (Є.Стружкін, "Фраза")

ИДИОТИЗМЫ

Журналистов нежно прессуют, украинцы опять прославились как стадо пьяных свиней, анекдоты о Януковиче… и другие идиотизмы последних дней

15.12.10 17:15 Егор Стружкин, «Фраза»

Человек десять за последние сутки позвонили мне с одним и тем же вопросом: что происходит? «Силовикам» действительно дали команду «фас» в отношении журналистов?..

…Я, честно признаться, ответа на этот вопрос не знаю. Но когда за несколько дней то СБУ, то МВД под разными предлогами дергает представителя уже четвертого издания («Фраза», «Комментарии», «Украинская правда», «Корреспондент») – и это на фоне продолжающегося давления на «5 канал» и «ТВi», поневоле задумаешься о спланированной акции устрашения.

Хотя, с другой, стороны, журналисты-то еще отделываются мелким испугом, - раз. И журналисты хоть могут рассказать о странном поведении людей в погонах, - два. Журналисту хорошо: он и сам напишет о дурацких действиях правоохранителей, и благодаря корпоративной солидарности растиражирует сказанное и написанное. А что делать не журналисту? «Падать с высоты собственного роста» в райотделе до наступления летального исхода? Успокаивать себя тем, что если вести себя тихо, «правильно» и не злить амбалов с дубинками, то все обойдется? Самому предложить отдать все наличные деньги и мобильный телефон, авось отцепятся?

Я, конечно, с трудом представлю себе картину: сидят в высоком кабинете на Банковой Президент, шеф СБУ и шеф МВД, а Президент и говорит: «Надо бы, как говорят, провести небольшую спецоперацию: попугать этих п…ов, которым наши кодексы и бюджеты, так сказать, не нравятся. А то мне до сих пор 2004 год снится». А шеф МВД со значением: «Я вас правильно понял?». А Президент: «Вот только не надо, б…ь, буквально головы никому отрезать». А шеф СБУ так элегантно полирует ногти и молвит: «Да-да, нам кредиты МВФ позарез нужны. А под обезглавленные трупы кредит могут и не дать. Поэтому мы нежно с ними побеседуем». И улыбается сладенько-сладенько.

Вряд ли было что-то подобное, скорее товарищи в погонах стадным, присущим только им чутьем, уловили одно, непроизнесенное на само верху вслух слово: «МОЖНО». «Теперь можно», - с облегчением вздохнули одни. «Опять можно», - злорадно хихикнули другие. «Ну а х…и? В России ж можно, чего ж нам нельзя?» - простодушно отметили третьи. И атмосфера этого «МОЖНО», этот сладостный запах безнаказанности проник в щель последнего опорного пункта милиции, заблагоухал на Владимирской и Богомольца…

Ну а нам остается отметить, что Украина – такая чудная страна, что идиотские выходки в ней допускают не только «погоны». И привести пару-тройку примеров.

Свиньи. А вот что я ясно вижу – так это отделение полиции в аэропорту Франкфурта. Заходит начальник, бодрый такой двухметровый ариец, обводит глазами подчиненных и говорит: «В ружье, камрады. Сегодня нас ждет очень непростой денек. Понадобится каждая пара рук и пара глаз». И, выждав театральную паузу, весомо прибавляет: «Через полчаса приземлится борт с этими пьяными украинскими свиньями. Вы же знаете, от них можно ожидать, чего угодно». «А много их, свиней-то?», - спрашивает кто-то из дальнего угла. «Да уж, на тебя хватит, Ганс, - их почти сотня». «О, майн Готт, - шепчет Ганс, - целая сотня?». «Интересно, сколько из них в состоянии держаться на ногах и предъявить документы, - ржет какой-нибудь Гюнтер, - ставлю кружку пива, что не более дюжины!..».

И полицейские, поминая то Боженьку, то Сталинград, отправляются на боевые посты. «Если бы не чертова дипломатия, - бормочет Ганс, - мы бы раз и навсегда научили этих унтерменшей правилам хорошего тона…».

Смешно? Все было не так? Пусть не совсем так – но то, что «украинские политики» и «пьяные свиньи» уже стали во Франкфурте синонимами, у меня лично сомнений нет.

Ну и конечно, нельзя было без смеха наблюдать за тем, как перепуганные регионалы плели о том, что, буквально, все пьяницы на борту оказались коммунистами, а все коммунисты в составе делегации были пьяны в усмерть.

Вопрос о том, какого черта мы должны оплачивать перелет почти сотни ханыг аж в ЮАР, оставляю на самостоятельную проработку читателями.

Дисциплина. С другой стороны, алконавтов из украинской делегации даже понять можно. В «среде политической элиты» царят такие порядки, что любой человек, как только вырвется за пределы воздушного пространства Украины, просто не может удержаться, чтобы не всосать литруху. Вот, судите сами.

«Бронзовый призер» Партии регионов по забавной чепухе нардеп Ярослав Сухой (первые два места застолбили, как вы догадались, Ганя Герман и Михаил Чечетов) рассказывает нам о том, как бело-голубые парни ценят хорошую шутку:

«Мне жаль людей без чувства юмора. Это обделенные люди. Но дело в другом: не нужно путать смех и примитивное черноротое зубоскальство, когда высмеиваются, например, какие-то физические недостатки человека. Это недопустимо […] Над представителями Партии регионов не рекомендуется никому смеяться. Будет адекватный ответ – смешной и веселый […]. В кругу народных депутатов часто любят рассказывать анекдоты про Президента Украины Виктора Януковича. Анекдотов – масса».

И, вот он, шедевр: «Рассказываем в душе. Я сам себе рассказываю, кто-то тоже сам себе».

Естественно, что вырвавшись хоть на пару дней из страны, где знающие, держащие нос по ветру люди, рассказывают анекдоты молча, хочется ужраться и попросить политического убежища.

Скажу честно: рассказывать анекдоты совсем уж молча я не умею. Но, чувствую, пора тренироваться, так что я только некоторые слова пропускать пока буду. Анекдот такой: «Заходит как-то Сухой к… А тот ему…, а потом с ноги как… И еще пару раз по печени… «За что?!»… «А то я не знаю, что тут только что в душе про меня рассказал, …!».

Как-то так.

Или вот. Сидит уволенный Толстоухов и что-то пишет на полях книги о Харцызске. Подходит к нему Табачник и спрашивает: «Что делаешь, Толик?». А тот ему: «Вот, пишу юмористические частушки об административной реформе». «А покажи!». «Да пожалуйста», - и показывает вот такое:

«… … … … в… … … на … … … было … … … … … … да прошло. Вейся наше бело-голубое знамя!!!».

Табачник улыбается и говорит: «Ну, Толя, это ты самую суть уловил. Отличная песня, хе-хе, отдай Баскову».

Ленин и печник. Азаров и дворник. А вот история почти без всяких анекдотов. Приходит как-то Николай Янович Азаров на торжественное собрание по поводу Дня самоуправления. А он пока идет, уже последнему Довгому видно, что не в духе Азаров. Так ведь и не удивительно: не может никак Азаров смириться с тем, что в Украине какое-то еще самоуправление осталось. «Целком цэ немажлива», - бормочет грозный старик.

Выходит он на трибуну и как громыхнет: «А почему это в Киеве не хватает дворников?!». А что тут ответишь? Не скажешь же, что дворников не хватает, потому что тому же Лесику Довгому на свадьбу миллион долларов подарили.

А Николай Янович прищурился так, что в десятке городов и местечек впору бы перевыборы проводить в связи с внезапной кончиной мэров, и нагнетает обстановку: «Да ведь дворнику 1800 гривен в месяц платят! Да неужели ж за такие деньги никого найти нельзя?».

Ну тут вообще хана. Деятели местного самоуправления одним местом чуют, что самое время рвать к трибуне, оря на ходу: «Возьмите меня в дворники! Я хочу ишачить месяц за 1800 гривен!!». Но вот то самое место, которым они чуют все выгоды от такого проявления любви к Николаю Яновичу и мудрой партии, почему-то намертво прикипело к креслу. Потому что никто из присутствующих (а среди них есть и умные талантливые люди, чего уж там) просто физически не может себе представить: как это – жить на 1800 гривен???

А суровый и справедливый старик их вовремя успокаивает. «Ни одна, - говорит, - …, работать не хочет. Не хочет улицы мести. Все хотят на Майдане стоять».

Тут из грудей деятелей самоуправления рвется такой облегченный вздох, что с Азарова чуть очки не сдуло. Ведь всем понятно: во всем виноват неблагодарный, тупой, ленивый народец, населяющий эту страну. Это он, народец, отказывается мести улицы за 1800 гривен. Это им, падлам-лодырям, лишь бы митинговать.

«Да это еще что! – орет начальник главка ЖКХ киевской мэрии Владимир Стороженко, - да у них зарплата даже не 1800, а все две, а то и три тысячи гривен!». Здесь он, конечно, отчаянно врет, потому что дворник в Киеве не то что 1800, а и 1200 не получает, но всеобщий экстаз уже не остановить.

«А может дустом их попробовать?!.. Нехрен цацкаться! Сколько можно терпеть эту черную неблагодарность?!», - беснуется благородная публика…

P.S. «Я совершенно не беспокоюсь о своем имидже», - сказал Сергей Тигипко и кокетливым кивком дал понять, что можно начинать фотосессию.

http://fraza.ua/analitics/15.12.10/105636.html

Греко-католическая церковь Украины оскорблена: Янукович поздравил с Рождеством только православных

Президент Виктор Янукович поздравил с Рождеством только православных христиан.

Так он в своем рождественском поздравлении, которое распространила пресс-служба главы государства, отметил: "Я счастлив, что в эти минуты мы вместе, весь православный мир, славим дитя Господне и с верою и любовью смотрим в перспективу нового года".

Вместе с тем Янукович не поздравил 5 миллионов украинских греко-католиков, которые также празднуют Рождество по юлианскому календарю.